Джона Вокера в науковому співтоваристві пам’ятають, як воістину унікального дослідника природи. Студенти Единбурзького університету мали честь бути присутніми на його лекціях. Адже в цьому закладі він обіймав посаду професора природознавства. А до створення Единбурзького королівського товариства Джон має безпосереднє відношення. Тому що він був одним із його засновників. Edinburgh1.one розповість більше про це.
Ранній етап
Життєвий шлях Вокера почався у 1731 році в місті Единбург. Батько хлопчика очолював місцеву гімназію. Тому неважко здогадатися, що навчанню сина в сім’ї приділялася велика увага.
Закінчивши школу, Джон став студентом Единбурзького університету. Це було в 1746 році.
Цікаво, що тоді серед шотландських честолюбних чоловіків було прийнято отримувати богословський ступінь. Вокера така доля також не оминула, і в 1749 році він став володарем цього ступеня. А в 1754 році юнакові видали ліцензію на проповідь. Невдовзі він пройшов таїнство посвячення в священнослужителі Церкви Шотландії. І в результаті він став парафіяльним священиком.
Проте церковні обов’язки не стали перешкодою на шляху Джона до науки.
Початок наукового шляху
Так, будучи студентом університету, він відвідував натурфілософські курси. А в 1750-х роках зайнявся вивченням хімії під керівництвом професора Вільяма Каллена.
Окрім цього, Вокер став членом Філософського товариства Единбурга. І його успіхи у цій організації були неодноразово відзначені різними нагородами. Але справжньою подією став вихід статті Джона в такому відомому журнальному виданні, як “Philosophical Transactions of the Royal Society” (“Філософські праці Королівського товариства”).
Також важливо зазначити, що Каллену вдалося розкрити в своєму підопічному талант мінералога та хіміка. І саме це згодом дозволило Джону стати науковим радником лорда Бьюта, лорда Хоптоуна та лорда Кеткарта.
Важливий період
1760-ті роки ознаменувалися тим, що завдяки своїм зв’язкам та знайомству, Джону пощастило побувати в шахтах Ловленда. Результатом цієї поїздки стала особиста мінералогічна колекція Вокера.
Вже в середині 1760-х років про Джона знали, як про провідного шотландського натураліста. Саме цей факт спонукав Церкву Шотландії разом із Радою приєднаних маєтків надати Джону можливість взяти участь у дослідних поїздках на Гебридські острови та Гайленд.
Дані поїздки відбулися в 1764 та 1771 роках. І вони дозволили Джону провести цінні спостереження та вивчення релігійного, а також етнографічного характеру. І звичайно, в ході подорожі чоловік робив важливі наукові нотатки про місцевість, мінерали, рослини, тварин і клімат.
Так, коли в 1764 році Уокер вирушив у свою першу поїздку на острів Джура, він докладно описав хворобу Лайма, – аж до симптоматики і самого кліща-переносника. А ще в цей же час Джон займався тим, що збирав зразки мінералу, який згодом став відомий як стронціаніт. Це дозволило вченому започаткувати процес аналізу та ідентифікації нового лужноземельного стронцію.
Боротьба за посаду
Отримавши багатий науковий досвід та цінні результати досліджень, у 1770-х роках Джон став одним із найпопулярніших авторів журналів The Scots Magazine та Philosophical Transactions.
А згодом стало зрозуміло, що Роберт Рамзі, професор природознавства в Единбурзькому університеті серйозно хворий. Тому питання про його заміну стало більш ніж актуальним. Отримавши підтримку Вільяма Каллена, лорда Кеймса та інших соратників, Джон Вокер вирішив поборотися за цю посаду. Його опонентом став Вільям Смеллі, шановний натураліст і відомий видавець. В результаті тривалих суперечок Вокеру все ж таки вдалося виграти. І в 1779 році його призначили на посаду професора, на якій він перебував аж до своєї смерті в 1803 році.
Викладацька діяльність та закінчення земного шляху
Що стосується лекцій Джона з природознавства, то вони складалися з двох частин, і студенти слухали їх протягом усього навчального року.
Так, перша половина являла собою “гіппократівські” лекції. У них йшлося про метеорологію, гідрологію та геологію. А в другій частині Вокер розповідав про мінерали, рослини і тварин.
Окрему увагу варто звернути на те, що в 1760-тих роках Джоном була застосована до ботаніки біноміальна номенклатура класифікації Ліннея. А ось класифікацію мінералів та тварин Ліннея Вокер не схвалював. Тож вирішив розробити свою власну систему.
Крім цього, взявши за основу геохімічні та історичні дані, Вокер створив складну теорію Землі.
Однак до кінця 1790-х років у Джона почалися проблеми із зором, тому частину лекцій він передав своєму колишньому студентові лікарю Роберту Джеймсону.
Але до завершення свого життя Вокер зміг дати знання понад 800 студентам. І багато хто з них згодом стали дуже важливими і значними постатями в природознавстві XIX століття.
Земний шлях Джона Вокера завершився 31 грудня 1803 року. Помер учений у власному будинку в Единбурзі і поховали його також на одному з цвинтарів рідного міста.