Мистецтво Единбурга дуже цікавим напрямом. Ця сфера приваблива не тільки з погляду культури та освіти. Річ у тому, що в цій галузі багато талановитих людей змогли реалізувати себе. А в результаті здобути справжню професію та покликання. Згодом саме останнє принесло заповітну славу. Адже, як відомо, особистість стає цікавою для суспільства лише тоді, коли її унікальність усвідомлюють сотні інших людей. Далі на edinburgh1.one.
Саме таким був шотландський скульптор Джон Гатчисон. Кожна його робота стала справжнім втіленням таланту, тонкого відчуття мистецтва та бездоганного смаку.
Ранні роки та зв’язок з Единбургом
Джон народився 1 червня 1832 року в Единбурзі. Його батько був будівельником, а отже, частково творчою людиною.
Важливо зазначити, що подальша робота і все життя Гатчисона було пов’язане з рідним містом.
Однак Джон, як і будь-який інший майстер, перш ніж стати визначним скульптором, пройшов нелегкий шлях навчання.
Довгі роки освоєння творчої професії
Так, усе почалося з того, що у віці 13 років юнак почав вивчати мистецтво різьблення по дереву. Поступово Джон удосконалював свої навички. І в 1849 році під кураторством скульптора Джеймса Крісті та архітектора Патріка Аллана Фрейзера йому було дозволено застосувати на практиці отримані знання в Hospitalfield Trust, Arbroath.
У цей час Гатчисон вивчав декоративне мистецтво і моделювання.
Ну, а в 1859 році для Джона розпочався зовсім новий та дивовижний етап. Адже саме тоді він розпочав навчання у Римі. А його вчителем став Альфред Ґатті. Звичайно, завдяки цьому Гатчисону пощастило комунікувати та переймати знання у багатьох геніальних художників. Зокрема, мова йде про Джона Ґібсона, Лоуренса Макдональда і т.д.
Дебютні твори та удосконалення майстерності
Якщо говорити про першу серйозну роботу Джона, яку він виконав сам, то вона була пов’язана з різьбленням по дереву з додаванням інших елементів декору.
Як уже було сказано вище в 1859 році Гатчисону випала унікальна можливість пройти навчання в Римі.
До речі, тоді ж у своїй творчості Джон почав особливу увагу приділяти погруддям і портретам, причому деякі з них були присвячені давньоримській тематиці.
У 1866 році Джон вразив всіх своєю новою роботою. Мова йде про мармуровий бюст Адама Блека. Причому цікаво, що дане творіння сильно обговорювалося в пресі. Так, в легендарній газеті The Scotsman було зазначено, що погруддя має дивовижну схожість і скульптору вдалося передати твердість та проникливість, які властиві виразу обличчя Блека. А от інші видання висловлювали відверту критику, зазначаючи, що композиція вийшла досить простою.
Визнання таланту та окремі цикли творчості
Важливо, що талант Гатчисона поступово ставав дедалі більше визнаним. Тому його репутація була дуже високою. Ну, а найкращим доказом стала величезна кількість масштабних замовлень. Особливо це було помітно протягом 1870-х років. Тоді скульптор ледве встигав працювати над численними статуями та пам’ятниками.
Так, серед наймасштабніших робіт цього періоду справедливо виділити монумент Джеймсу Кармайклу, який був інженером та винахідником. Цю роботу Джон виконав у 1877 році. І вона виявилася досить великою. Це була композиція, що зображує Кармайкла, а постамент прикрашений його винаходами.
Загалом, 1870-ті роки були присвячені переважно окремим композиціям та пам’ятникам.
А ось у 1880-х роках Гатчисон знову повернувся до створення погрудь. На них було безліч замовлень, і скульптор буквально був поглинений роботою.
Справжня популярність
1890-ті роки ознаменувалися тим, що творчість Джона стала справжнім втіленням суспільного визнання. Здається, про нього та його роботи знали всі і скрізь. Ну, і звичайно ж, це позитивно позначалося на кількості замовлень.
Так, у 1893 році Гатчисон прикрасив будівлю Шотландської національної портретної галереї новими скульптурами. Зокрема, йдеться про фігуру Джона Нокса. А в 1897 році Куточок поетів Вестмінстерського абатства був поповнений мармуровим погруддям сера Вальтера Скотта.
Вихід на пенсію та загибель друга як попередник смерті самого скульптора
Потрібно сказати, що протягом останнього десятиліття свого життя Гатчисон так само продовжував працювати. І, звичайно, представляти публіці свої нові шедеври.
На пенсію знаменитий скульптор вийшов у 1907 році. І вільний час (якого в нього значно побільшало) він присвячував читанню.
Проте у квітні 1910 року помер його давній друг портретист та художник Вільям Орчардсон. Ця подія позначилася на здоров’я Гатчисона. Тоді ж у нього зник інтерес до життя та його загальне самопочуття значно погіршилося.
Так вийшло, що Джон не надовго пережив дорого друга, померши 23 травня того ж таки, 1910 року.
Таким чином, Джона Гатчисона сміливо можна віднести до тих щасливчиків, які змогли свою улюблену справу перетворити на професію. До речі, таке везіння притаманне багатьом уродженцям Единбурга. Напевно, в цьому також полягає ще одна особливість легендарного шотландського міста.